Чи обов’язкова заява про прийняття на роботу
Запитання
Чи можна оформити усний трудовий договір без заяви працівника? А всі нюанси роботи прописати у наказі про прийняття на роботу?
Відповідь
Насамперед зауважимо, що КЗпП не вимагає, щоб при укладанні трудового договору працівник обов’язково надавав заяву про прийняття на роботу. При укладенні трудового договору громадянин зобов’язаний подати паспорт або інший документ, що посвідчує особу, трудову книжку, а у випадках, передбачених законодавством, — також документ про освіту (спеціальність, кваліфікацію), про стан здоров’я та інші документи (ч. 2 ст. 24 КЗпП). Про заяву в статті 24 КЗпП не йдеться.
Однак трудовий договір — це угода між працівником і роботодавцем (ч. 1 ст. 21 КЗпП). Трудовий договір укладають, як правило, в письмовій формі (ч. 1 ст. 24 КЗпП). В цьому випадку документом, що підтверджує угоду між працівником і роботодавцем, є письмовий трудовий договір (контракт). Тому при укладенні трудового договору в письмовій формі писати заяву про прийняття на роботу не потрібно. Підставою для наказу про прийняття на роботу є письмовий трудовий договір (контракт).
Якщо трудовий договір укладають в усній формі, то наказ про прийняття на роботу без заяви працівника не може бути підтвердженням того, що має місце угода між працівником і роботодавцем.
Накази з кадрових питань (у т. ч. про прийняття на роботу) є розпорядчим видом організаційно-розпорядчої документації, що фіксує рішення нормативно-правового або організаційно-розпорядчого характеру (п. 3 гл. 1 розд. ІІ Правил організації діловодства та архівного зберігання документів у державних органах, органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах і організаціях, затверджених наказом Мін’юсту від 18.06.2015 № 1000/5; далі — Правила 1000/5).
З розпорядчим документом з кадрових питань (особового складу) обов’язково ознайомлюють згаданих у ньому осіб, які на першому примірнику документа чи на спеціальному бланку проставляють свої підписи із зазначенням дати ознайомлення (п. 11 гл. 9 розд. ІІ Правил 1000/5).
Тобто по своїй суті наказ не може бути документом, що підтверджує факт угоди між працівником і роботодавцем.
Окрім того, заява про прийняття на роботу є обов’язковим документом, що входить до складу особової справи:
- державних службовців (абз. 19 п. 2 розд ІІ Порядку ведення та зберігання особових справ державних службовців, затвердженого наказом Нацдержслужби від 22.03.2016 № 64);
- посадових осіб місцевого самоврядування (розд. 1 Порядку ведення особових справ державних службовців в органах виконавчої влади, затвердженого постановою КМУ від 25.05.1998 № 731);
- керівників, професіоналів, фахівців, технічних службовців (п. 12 гл. 2 розд. IV Правил № 1000/5, ст. 493 Переліку типових документів, що створюються під час діяльності державних органів та органів місцевого самоврядування, інших установ, підприємств та організацій, із зазначенням строків зберігання документів, затвердженого наказом Мін’юсту від 12.04.2012 № 578/5).
Отже, при укладанні трудового договору в усній формі доцільно аби працівник написав заяву, в якій зазначив посаду, на якій бажає працювати, дату виходу на роботу, особливості трудового договору (сумісництво, строковий трудовий договір, неповний робочий час тощо). Роботодавець приймає рішення, про яке зазначає відповідною резолюцією на заяві. Після цього працівник кадрової служби готує проект наказу. Дотримання такої процедури підтверджує факт угоди між працівником та роботодавцем при укладанні трудового договору.
Щодо відповідальності за відсутність заяви, то Перелік нормативно-правових актів, виконання яких контролюється під час інспекційного відвідування / невиїзного інспектування, а також Перелік питань, що вивчались під час інспекційного відвідування / невиїзного інспектування, затверджені наказом Мінсоцполітики від 18.08.2017 № 1338, не передбачають перевірку наявності заяви про прийняття на роботу. Тому і відповідальність за її відсутність для роботодавця відсутня.
Однак, працівник, який не писав заяву про прийняття на роботу, згодом може оскаржити в суді умови трудового договору, визначені в наказі про прийняття на роботу, мотивуючи тим, що роботодавець примусив його працювати в таких умовах, чим порушив його конституційне право на працю (ст. 43 Конституції України).