Поняття робочого часу
У чинному законодавстві не визначено поняття робочого часу, тому на практиці користуються визначеннями, наведеними, зокрема, у трудовому праві.
Робочим часом вважається встановлений законом або на його підставі угодою сторін час, протягом якого працівники згідно з правилами внутрішнього трудового розпорядку повинні виконувати за трудовим договором свої трудові обов’язки. Тривалість робочого часу працівника обчислюється кількістю годин, які він має відпрацювати протягом певного календарного періоду.
Норма робочого часу визначається робочими днями, робочими тижнями тощо. Розподіл норми робочого часу протягом конкретного календарного періоду — це режим робочого часу. Режим робочого часу передбачає встановлення п’яти- чи шестиденного робочого тижня, визначення часу початку і кінця робочого дня, часу і тривалості обідньої перерви, встановлення тривалості та графіку чергування змін.
Нормальна тривалість робочого часу працівників не може перевищувати 40 годин на тиждень. Це визначено статтею 50 КЗпП.
У законодавстві робочий час розділено на нормований і ненормований. Із цих понять виходить, що, у разі можливості нормувати робочий час, працівникам встановлюється нормований робочий час, тоді як ненормований робочий час — це період роботи, за який не можливо нормування часу трудового процесу.
Що таке ненормований робочий день
Поняття «ненормований робочий день» у КЗпП не визначено.
Визначення терміну «ненормований робочий день» міститься у Рекомендаціях щодо порядку надання працівникам з ненормованим робочим днем щорічної додаткової відпустки за особливий характер праці, затверджених наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 10.10.97 р. № 7 (зі змінами).
Ненормований робочий день — це особливий режим робочого часу, який встановлюється для певної категорії працівників у разі неможливості нормування часу трудового процесу. У разі потреби ця категорія працівників виконує роботу понад нормальну тривалість робочого часу (ця робота не вважається надурочною). Міра праці у даному випадку визначається не тільки тривалістю робочого часу, але також колом обов’язків і обсягом виконаних робіт (навантаженням).
Коли можна встановити ненормований робочий день на підприємстві
Ненормований робочий день (приклад):
на підприємстві за виробничою потребою певна категорія працівників (це можуть бути керівники, спеціалісти, робітники) виконує роботи з високим рівнем нервово-емоційного та інтелектуального навантаження та/або в особливих природних географічних і геологічних умовах та/або з ризиком для здоров’я. Й для цих працівників не можливо нормувати час трудового процесу (наприклад, агенти, консультанти, інструктори та ін.) або їх робочий час за характером роботи поділяється на частини невизначеної тривалості (сільське господарство), чи вони розподіляють час для роботи на свій розсуд.
Такий режим ненормованого робочого дня передбачає, що для своєчасного та належного виконання покладених на працівника обов’язків він час від часу, за вказівкою роботодавця або без такої, працює понад норму робочого часу (однак слід зауважити, що така робота не є надурочною).
Зважаючи на вище викладене, можна зробити висновок, що ненормований робочий день:
- не може застосовуватися для всіх без винятку працівників на підприємстві;
- робота понад нормальну тривалість робочого часу для працівників з ненормованим робочим днем допускається, якщо в цьому виникає виробнича потреба;
- зазвичай про існування на підприємстві ненормованого робочого часу попереджають ще на стадії співбесіди.
Як встановити ненормований робочий день
Конкретний перелік посад із ненормованим робочим днем та конкретна тривалість додаткової відпустки по кожному виду робіт, професій та посад визначається у колективному договорі (не в наказі по підприємству), а якщо його немає — зазначається у письмовому трудовому договорі.
Міністерства та інші центральні органи виконавчої влади, за погодженням із галузевими профспілками, можуть затверджувати орієнтовні переліки робіт, професій і посад працівників із ненормованим робочим днем.
Підприємства приватного сектору самостійно визначають перелік посад (професій), для яких встановлюють ненормований робочий день і конкретну тривалість щорічної додаткової відпустки працівникам з ненормованим робочим днем.
Якщо на підприємстві немає колективного договору, але діє генеральна, галузева (міжгалузева) чи територіальна угода з профспілками, то положення цієї угоди про переліки посад із ненормованим робочим днем, діють безпосередньо та є обов’язковими.
На працівників з ненормованим робочим днем поширюється встановлений на підприємстві, установі, організації режим робочого часу. У зв’язку з цим власник або уповноважений ним орган не має права систематично залучати працівників, які працюють за таким режимом, до роботи понад встановлену тривалість робочого часу.
Як компенсувати ненормований робочий час
Для певних категорій працівників виконаний обсяг робіт, ступінь напруженості, складність і самостійність у роботі, необхідність періодичного виконання службових завдань понад встановлену тривалість робочого часу компенсується встановленням ненормованого робочого дня (тобто рекомендується переглянути, скоротити коло трудових обов’язків і впорядкувати режим роботи) та наданням щорічної додаткової відпустки за ненормований робочий день.
Ненормований робочий час компенсується додатковою відпусткою. Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 8 Закону України «Про відпустки», працівникам з ненормованим робочим днем надається щорічна додаткова відпустка за особливий характер праці тривалістю до 7 календарних днів. Мінімальна ж тривалість такої відпустки становить один календарний день.
Конкретну тривалість додаткової відпустки за ненормований робочий день по кожному виду робіт, професій та посад визначають у колективному договорі або в трудовому договорі. Тривалість залежить від таких чинників:
- потреба виконувати роботу понад нормальну тривалість робочого дня;
- коло обов’язків, обсяг виконуваних робіт (навантаження);
- ступінь напруженості, складності та самостійності в роботі.
Додаткова відпустка з ненормованим робочим днем надається пропорційно часу, відпрацьованому на роботі, посаді, що дають право на цю відпустку.
У ч. 2 ст. 9 Закону України «Про відпустки» визначені періоди, які входять до стажу роботи, що дає право на щорічні додаткові відпустки працівникам з ненормованим робочим днем.
