Усі працівники, які перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями, а також працюють у фізособи, мають право на відпустки (ч. 1 ст. 2 Закону «Про відпустки» від 15.11.1996 № 504/96-ВР; далі — Закон про відпустки).
У перший рік роботи працівник має право на щорічні відпустки повної тривалості після 6-ти місяців безперервної роботи на підприємстві.
Якщо трудовий договір укладено на строк менше року
Сезонні і тимчасові працівники мають право на щорічну відпустку пропорційно відпрацьованому часу (ч. 9 ст. 6 Закону про відпустки). Цю норму доцільно застосувати і для «строковиків», з якими укладено трудовий договір на строк менше року.
У перші 6 місяців роботи можна надати працівнику щорічну основну відпустку пропорційно відпрацьованому часу. Далі він матиме право на основну відпустку тривалістю пропорційно: від дати прийняття на роботу до закінчення строку трудового договору. Адже до стажу, що дає право на щорічну основну відпустку, зараховуємо час фактичної роботи (у т. ч. на умовах неповного робочого часу) протягом робочого року, за який надаємо відпустку (п. 1 ч. 1 ст. 9 Закону про відпустки).
Якщо трудовий договір укладено на строк більше року
За повний робочий рік надавайте щорічну основну відпустку повної тривалості — 24 к. д. Звісно, якщо працівник не має права на відпустку більшої тривалості за іншими підставами.
За останній робочий рік, в якому закінчується строковий трудовий договір, надайте щорічну основну відпустку пропорційно: з дати початку робочого року до закінчення строку трудового договору. Якщо працівник не використає відпустку, компенсуйте її грошима при звільненні (ст. 24 Закону про відпустки).
Стаття підготовлена за матеріалами журналу "Кадровик-01"
