Відповідно до статті 16 Переліку типових документів, що створюються під час діяльності державних органів та органів місцевого самоврядування, інших установ, підприємств та організацій, із зазначенням строків зберігання документів, затвердженого наказом Мін’юсту від 12.04.2012 № 578/5, накази про надання відпусток працівникам за роботу із шкідливими і важкими умовами праці належать до кадрових наказів тривалого строку зберігання.
Згідно зі статтею 7 Закону України «Про відпустки» від 15.11.1996 № 504/96-ВР (далі — Закон про відпустки) щорічна додаткова відпустка за роботу із шкідливими і важкими умовами праці (далі — додаткова відпустка) тривалістю до 35 календарних днів надається працівникам, зайнятим на роботах, пов’язаних із негативним впливом на здоров’я шкідливих виробничих факторів, за Списком виробництв, цехів, професій і посад, затверджуваним КМУ. Тривалість зазначеної відпустки встановлюється колективним чи трудовим договором залежно від результатів атестації робочих місць за умовами праці.
Важливо! Список виробництв, цехів, професій і посад із шкідливими і важкими умовами праці, зайнятість працівників на роботах в яких дає право на щорічну додаткову відпустку, затверджено постановою КМУ від 17.11.1997 № 1290 (далі — Список).
Конкретна тривалість та порядок надання додаткової відпустки встановлюється колективним договором залежно від результатів атестації робочих місць за умовами праці і базується на результатах гігієнічної оцінки умов праці за показниками та критеріями, що затверджені наказом МОЗ і Мінпраці «Про затвердження Показників та критеріїв умов праці, за якими надаватимуться щорічні додаткові відпустки працівникам, зайнятим на роботах, пов’язаних з негативним впливом на здоров’я шкідливих виробничих факторів» від 31.12.1997 № 383/55 (п. 4 Порядку застосування Списку виробництв, цехів, професій і посад із шкідливими і важкими умовами праці, зайнятість працівників на роботах в яких дає право на щорічну додаткову відпустку», затвердженому наказом Мінпраці від 30.01.1998 № 16).
У випадках, коли тривалість додаткової відпустки за результатами атестації робочих місць перевищує максимальну тривалість, вказану у Списку, відпустку можна продовжити на кількість днів цієї різниці за рахунок власних коштів підприємства, установи, організації (далі — організація).
Однак у запитанні зазначено, що в організації додаткова відпустка надається працівникам, професії яких не передбачено Списком, тому вона не може називатися щорічною додатковою відпусткою за роботу із шкідливими і важкими умовами праці.
До відома
Статтею 4 Закону про відпустки встановлено такі види щорічних відпусток:
- основна відпустка (ст. 6);
- додаткова відпустка за роботу із шкідливими та важкими умовами праці (ст. 7);
- додаткова відпустка за особливий характер праці (ст. 8);
- інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.
Водночас зазначено, що законодавством, колективним договором, угодою та трудовим договором можуть установлюватись інші види відпусток (ч. 2 ст. 4 Закону про відпустки). Наприклад: додаткова відпустка, передбачена колективним договором.
Згідно зі статтею 9-1 Кодексу законів про працю України організації в межах своїх повноважень і за рахунок власних коштів можуть встановлювати додаткові порівняно із законодавством трудові і соціально-побутові пільги для працівників, у т. ч. інші види відпусток.
Отже, накази про надання відпусток, передбачених колективним договором, слід віднести до групи наказів із кадрових питань тимчасового строку зберігання (5 років).
Стаття підготовлена за матеріалами журналу "Кадровик-01"
