Звільнення з роботи за власним бажанням

Будь-який працівник може розірвати за своєю ініціативою строковий контракт або трудовий договір на невизначений термін. Ця підстава звільнення є найбільш розповсюдженою.

Не зважаючи на поширеність явища, у кадрових фахівців, не залежно від досвіду, часто виникає низка запитань. Вони стосуються правил оформлення звільнення за власним бажанням відповідно до усіх юридичних тонкощів. Основне завдання — це передбачити та попередити ситуації, котрі можуть призвести до конфлікту чи трудового спору.

Попередження про звільнення за власним бажанням

У статті 38 Кодексу законів про працю (КЗпП) йдеться про те, що працівник повинен за два тижні попередити роботодавця у письмовій формі про бажання розірвати трудовий договір, укладений на невизначений термін. Причина звільнення з роботи не обов’язково має вказуватися у заяві, проте це може бути доречним в окремих випадках. Зокрема, від того, чи є причина поважною, залежать пільги, які може отримати працівник.

Відлік строку попередження починається із наступного дня від дати подачі працівником заяви на звільнення за власним бажанням. Хвороба або відпустка не можуть вплинути на зупинення відліку. Коли спливає двотижневий термін, працівник має право залишити роботу. Роботодавець не може затримувати працівника після закінчення періоду попередження, навіть якщо справи не передані наступнику, або не підписано обхідний лист чи не проведено розрахунки із бухгалтерією.

Термін після подачі заяви обчислюється в тижнях і має закінчуватися в певний день тижня, відповідно до статті 241-1 КЗпП. Наприклад, працівник подав заяву у четвер, у такому разі термін попередження завершується у четвер через два тижні. Коли закінчення строку співпадає із неробочим, вихідним або святковим днем, то найближчий робочий день вважається днем закінчення терміну попередження.

Статтею 38 КЗпП передбачено ситуації, в яких працівник може вказувати термін звільнення за власним бажанням. Вони зумовлені неможливістю працювати, а саме:

  • переїздом до іншого місця проживання;
  • вступом до ВНЗ;
  • переведенням другого із подружжя на роботу до іншого населеного пункту;
  • неможливістю працювати у певній місцевості, що підтверджено медичною довідкою;
  • вагітністю;
  • доглядом за дитиною-інвалідом;
  • виходом на пенсію;
  • прийняттям на роботу на конкурсній основі;
  • доглядом за хворим членом сім’ї або інвалідом І групи (за наявності медичної довідки);
  • іншими поважними причинами.

Працівник має надати роботодавцеві докази, що підтверджують наявність поважної причини (медичні довідки, довідку з місця працевлаштування другого із подружжя, тощо).

Якщо роботодавець порушив умови трудового договору або законодавство про працю, то він також має звільнити працівника у вказаний ним термін. Відповідно до статті 44 КЗпП працівник у такій ситуації отримує вихідну допомогу при звільненні, передбачену колективним договором. Виплати не можуть бути меншими, ніж середня заробітна плата за три місяці.

Якщо на думку роботодавця з боку компанії не було порушень трудового законодавства чи умов трудового договору, він може накласти резолюцію на заяву працівника. В таких ситуаціях профспілка, комісія з трудових спорів, органи Держпраці чи суд займаються встановленням факту порушення закону роботодавцем. Працівник може звернутися до органу, що розглядають трудові спори, та доводити факт порушення. Якщо при цьому орган визнає, що причини звільнення працівника сформульовані неправильно, то роботодавець має змінити формулювання та надати працівнику вихідну допомогу, передбачену законом.

Обмеження на звільнення за власним бажанням

Законом передбачені обмеження у звільненні за власним бажання для певних категорій працівників. Молоді спеціалісти не можуть розірвати договір до завершення терміну, що вказано у направленні на роботу або договорі. Проте у спеціаліста є право розірвати Угоду про підготовку фахівців з вищою освітою з причин, визначених у п. 9 Порядку, затвердженого постановою КМУ від 22 серпня 1996 № 992.

Під обмеження у праві на звільнення за власним бажанням також підпадають засуджені в період відбування покарання без дозволу кримінально-виконавчої інспекції (відповідно до пункту 1 статті 42 Кримінально-виконавчого кодексу України).

Порядок звільнення за власним бажанням

  1. Працівник має оформити бажання про звільнення письмово у довільній формі. Проте відділ кадрів може надавати працівникові зразок типової заяви.
  2. Працівник відділу кадрів має ретельно ознайомитися зі змістом заяви. Після чого вона реєструється у Журналі реєстрації заяв з кадрових питань та подається на розгляд керівникові. Працівник може попросити копію заяви із зазначенням дати та вхідного номеру, під яким вона зареєстрована.
  3. Закон не обмежує способи подання заяви про звільнення, тож працівник може як подати її особисто, так і надіслати роботодавцю поштою чи телеграмою.

Як відкликати заяву про звільнення за власним бажанням

Працівник має право відкликати заяву на звільнення у будь-який час до того, як спливе термін попередження. Якщо на посаду ще не запрошено нового працівника, котрому не можна відмовити у працевлаштуванні, то працівник не буде звільнений із роботи.

Відкликання заяви відбувається у письмовій формі. Роботодавець при цьому не може звільнити працівника за власним бажанням, але може розірвати трудові відносини на інших підставах, передбачених законом.


Стаття підготовлена за матеріалами журналу "Кадровик-01"

зміст

Як оперативно передати відомості про працівників на вебпортал ПФУ

Останні новини

Усі новини

Гарячі запитання

Усі питання і відповіді