Якщо простій оголошено в організації, то оголошують його для усіх категорій працівників, окрім тих, які за своїми посадовими обов’язками (робочими інструкціями) мають забезпечувати «життєдіяльність» організації (підтримання у робочому стані комунікацій та мереж), охорону організації, нарахування працівникам заробітної плати (у тому числі і за час відпусток, і за час простою), документально оформляти управлінські рішення щодо кадрових процедур (прийняття, звільнення, працівників, надання їм відпусток, переведення/переміщення (у тому числі і на час простою) тощо). Також навіть під час простою в організації мають перебувати і ті категорії працівників, які шукають шляхи усунення причин, що викликали простій. До таких працівників, безумовно, слід віднести і керівника організації (далі — директор).
За таких умов процедура звільнення під час простою нічим не буде відрізнятися від процедури звільнення під час роботи організації у звичайному режимі.
Звільнення під час простою з ініціативи працівника
Якщо працівник під час простою прийняв рішення про звільнення з власної ініціативи, то він має повідомити про це роботодавця письмово за два тижні (частина перша ст. 38 Кодексу законів про працю України; КЗпП). Тобто, працівник має подати заяву про звільнення (із зазначенням підстави звільнення) директорові організації (або особисто, або через працівника кадрової служби). Саме з дати подання заяви про звільнення і розпочнеться двотижневий строк попередження.
Протягом двотижневого строку попередження директор має розглянути заяву працівника і прийняти рішення щодо дати підготовки проекту наказу про звільнення та зазначити цю дату у резолюції на заяві. Також у резолюції директор має зазначити виконавця свого рішення (ним, як правило, має бути працівник кадрової служби).
Після підписання директором та реєстрації наказ про звільнення набуває юридичної сили.
Копії наказу про звільнення працівник кадрової служби має передати (або ознайомити з ним в інший спосіб, встановлений в організації) табельнику та бухгалтерові із заробітної плати.
Наказ про звільнення слід видавати з таким розрахунком, щоби до дати звільнення табельник встиг скласти на працівника, що звільняється, табель обліку використання робочого часу (далі — табель), а бухгалтер із заробітної плати — нарахувати заробітну плату (у тому числі і компенсацію за невикористану щорічну відпустку) та підготувати її до виплати у день звільнення.
Позначення у табелі дня звільнення під час простою
Якщо на дату звільнення простій для працівника ще буде тривати, то у табелі цей день слід позначити літерним кодом «П». Оплата цього дня має провадитися відповідно до статті 113 КЗпП:
- з розрахунку не нижче від двох третин тарифної ставки встановленого працівникові розряду (окладу) — у разі простою не з вини працівника;
- у розмірі середнього заробітку — за час простою, коли виникла виробнича ситуація, небезпечна для життя чи здоров’я працівника або для людей, які його оточують, і навколишнього природного середовища не з його вини.
Звільнення під час простою у день, коли працівник не працював
Щодо можливості звільнення працівника у день, у який він не працював, зауважимо таке.
Частиною другою пункту 2.26 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженою наказом Мінпраці, Мін’юсту, Мінсоцзахисту України від 29.07.1993 № 58 (далі — Інструкція № 58) встановлено, що днем звільнення працівника вважається останній день роботи.
Проте у пункті 4.2 Інструкції № 58 зазначено: якщо працівник відсутній на роботі в день звільнення, то власник або уповноважений ним орган у цей день надсилає працівнику поштове повідомлення із вказівкою про необхідність отримання трудової книжки.
Більш того, навіть КЗпП містить норми, які допускають, що в день звільнення працівник може і не працювати.
Так, частина третя статті 40 КЗпП визначає, що не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період тимчасової непрацездатності (крім звільнення за пунктом 5 цієї статті), а також у період перебування працівника у відпустці. Отже, за іншими підставами працівника можна звільнити і в той день, коли він не працював, тобто не виконував у цей день свою трудову функцію. А частина перша статті 116 КЗпП прямо передбачає порядок розрахунку з працівником у разі якщо він не працював у день звільнення.
Крім цього, частина перша статті 3 Закону України «Про відпустки» від 15.11.1996 № 504/96-ВР також прямо передбачає можливість звільнення працівника в той день, коли він не працював, а саме — в останній день відпустки.
Таким чином, трудове законодавство не забороняє звільнення працівника в той день, коли він не працює. На нашу думку, вислів «День звільнення — це останній день роботи» слід розуміти так: день звільнення — це останній день, коли працівник перебуває з організацією в трудових відносинах незалежно від того, чи виконував він в цей день свою трудову функцію, чи хворів, чи перебував у відпустці, чи цей день був для нього вихідним за графіком тощо.
Отже, звільнення працівника у день, який є для працівника днем простою, не суперечить законодавству про працю.
Проте таке звільнення має певні особливості.
Якщо у день звільнення працівник не працював і з власної ініціативи не з’явився за отриманням трудової книжки і повного розрахунку, то:
- роботодавець у цей день має надіслати йому поштове повідомлення із вказівкою про необхідність отримання трудової книжки (частина перша п. 4.2 Інструкції № 58 );
- eсі суми, що належать йому від організації, мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред’явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок (частина перша ст. 116 КЗпП ).
За особистою письмовою згодою працівника виплата заробітної плати може здійснюватися через установи банків, поштовими переказами на вказаний ними рахунок (адресу)з обов’язковою оплатою цих послуг за рахунок роботодавця (частина п’ята ст. 24 Закону України «Про оплату праці» від 24.03.1995 № 108/95-ВР; далі ― Закон про оплату праці)
Отже у разі, якщо заробітну плату працівник отримує через касу організації і працівник не з’явився за отриманням розрахунку у день звільнення, то у листі про необхідність отримання працівником трудової книжки радимо зазначити також інформацію і про необхідність та порядок отримання зазначених коштів у касі організації в інший день (відповідно до частини першої ст. 116 КЗпП), та через установи банків і поштовими переказами (відповідно до частини п’ятої ст. 24 Закону про оплату праці).
Стаття підготовлена за матеріалами журналу "Кадровик-01"
