За сумісництво без основного місця роботи відповідальність не передбачена, а якщо приймете працівника «заднім числом», порушите законодавство
Робота за сумісництвом
Мінекономіки у листі від 24.06.2024 № 4701-05/45070-09 надало роз’яснення з декількох питань.
Закон України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2023 № 1058-IV у пункті 3-1 частини другої статті 16 встановлює обов’язок застрахованої особи повідомляти страхувальника, в якого працює за основним місцем роботи, про визначення нею такого місця роботи як основного згідно з поданою заявою (до її відкликання). Тобто з дня, коли внесли відповідні зміни основне місце роботи працівника може визначатися за його заявою.
Законодавство не визначає форму і терміни подання такої заяви.
Працівника не допускають до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням роботодавця та повідомлення в податкову про прийняття на роботу (ч. 4 ст. 24 КЗпП). Стаття 29 КЗпП визначає перелік інформації, про яку до початку роботи роботодавець зобов’язаний в узгоджений із працівником спосіб поінформувати працівника про умови трудових відносин.
Коли ці умови виконані — працівника допускають до роботи.
На думку Мінекономіки, якщо працівник-сумісник бажає працювати у цього ж роботодавця за основним місцем роботи, то таку процедуру, слід реалізувати через механізм звільнення працівника з місця роботи за сумісництвом та прийняття його на основне місце роботи. Це пов’язано з тим, що законодавство не містить механізму переведення працівника з основного місця роботи на роботу за сумісництвом та навпаки. А також зазначає, що працівник не може працювати за сумісництвом не маючи при цьому основного місця роботи.
Водночас законодавство не передбачає відповідальності роботодавця та працівника коли сумісник працює без основного місця роботи.
Окрім цього, Мінекономіки зазначає, що Правила організації діловодства та архівного зберігання документів у державних органах, органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах і організаціях, затверджені наказом Мін’юсту від 18.06.2015 № 1000/5 (далі — Правила № 1000/5) встановлюють для всіх підприємств єдині вимоги до створення управлінських документів та роботи зі службовими документами.
Так, датою документа є відповідно дата його підписання, затвердження, прийняття, реєстрація або складення (для актів), засідання колегіального органу (для протоколів). Обов'язковому датуванню і підписанню підлягають усі службові відмітки на документах, пов'язані з їх проходженням та виконанням (резолюції, погодження, візи, відмітки про виконання документа і внесення його до справи) (абз. 1, 3 п. 1 гл. 5 Правил № 1000/5).
Розпорядчий документ набирає чинності з моменту його підписання і реєстрації, якщо в тексті не встановлено інші строки (п. 10 гл. 10 Правил № 1000/5).
Отже, законодавство зобов’язує роботодавців реєструвати накази про прийняття на роботу, зміни у трудовому договорі, припинення трудового договору, а також інші важливі рішення, що стосуються працівників. Термін реєстрації таких наказів — день їх підписання.
Реєстрація кадрових документів «заднім числом» неприпустима у діловодній практиці.
Реєстрацію документів «заднім числом» можна кваліфікувати як підробку документів. Осіб, винних у порушенні, можуть притягти до відповідальності — для службових осіб передбачений штраф від 2000 до 4000 нмдг або обмеження волі строк до трьох років та позбавлення права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років (ст. 366 КК).
Ірина Матійко
