Оплата надурочних години за підсумованого обліку робочого часу

Щотижнева норма — не більше 40 годин

На деяких видах робіт (на підприємствах, де робота проводиться безперервно, а також на окремих виробництвах) неможливо дотримуватися встановленої щоденної або щотижневої тривалості робочого часу. У таких випадках, за погодженням профспілки, допускається запровадження підсумованого обліку робочого часу (ст. 61 Кодексу законів про працю України).

Взаємні зобов’язання сторін щодо регулювання виробничих, трудових і соціально-економічних відносин, зокрема режиму роботи, тривалості робочого часу і відпочинку, встановлюють у колективному договорі (ч. 2 ст. 7 Закону України «Про колективні договори і угоди» від 01.07.1993 № 3356­XII).

Проте не все так просто в нашій «хаті»: порядок запровадження підсумованого обліку робочого часу та оплата праці (в тому числі за надурочні години) мають свої нюанси. На підприємстві необхідно дотримуватись головної умови — тривалість робочого часу за обліковий період не повинна перевищувати нормального числа робочих годин (ст. 61 КЗпП).

У такому разі потрібно враховувати, що нормальна тривалість робочого часу працівників — не більше 40 годин у тиждень (ч. 1 ст. 50 КЗпП). Ця вимога не поширюється на тих працівників, для яких законодавство встановлює скорочену тривалість робочого часу.

Оскільки в разі підсумованого обліку робочого часу змінна робота, як правило, триває цілодобово, робота інвалідів у нічний час (і в разі цілодобової змінної роботи) можлива лише за їхньою згодою і за умови, що це не суперечить медичним рекомендаціям.

На такі роботи згідно з частиною першою статті 55 КЗпП забороняється залучати:

• вагітних і жінок, що мають дітей віком до трьох років;
• осіб, молодших за 18 років;
• інші категорії працівників, передбачені законодавством.

Не рекомендується встановлювати продовжену тривалість робочого дня на роботах із шкідливими і важкими умовами праці.

Медицина застерігає: перевтома небезпечна для життя

Тривалість роботи протягом дня за умов підсумованого обліку робочого часу можна встановлювати до 12 годин робочого часу на зміну (за погодженням із профспілкою та записом у колективному договорі). Таку норму передбачає пункт 4 Методичних рекомендацій щодо застосування підсумованого обліку робочого часу, затверджені наказом Мінсоцполітики від 19.04.2006 № 138 (далі — Методрекомендації).

У разі підсумованого обліку робочого часу працю працівників регулюють за допомогою графіків роботи (змінності). Їх розробляє керівник і погоджує профспілка. Розробляючи такі графіки роботи, стежать за тим, щоб тривалість робочого часу працівників за обліковий період не перевищувала обсягу робочих годин, передбаченого статтями 50 та 51 КЗпП.

Під час складання графіків роботи (змінності) і визначення тривалості робочої зміни зважають на характер та умови праці. Адже перевтома може становити загрозу для життя і здоров’я для самого працівника так його оточення.

Графіки з 12-­годинними змінами можуть бути привабливими як для працюючих, так і для роботодавців. Проте така тривалість роботи призводить до значного напруження організму і, як наслідок, до швидкого розвитку втоми. Тому більш довга зміна може мати негативні наслідки для працездатності і стану здоров’я працюючих (особливо у нічних змінах). На цьому наголошує Інститут медицини праці Академії медичних наук України у своїй відповіді на запит Мінпраці (лист від 27.05.2003 № 11/392).

Якщо за характером виробництва неможливо дотримати законодавчої норми робочого часу у встановленому обліковому періоді й неминуче виникає потреба у надурочному робочому часі, графіки роботи (змінності) необхідно розробляти так, аби норма надурочного часу не перевищувала 120 годин на рік (ст. 65 КЗпП). Це — норма прямої дії, яка не передбачає винятків. Утім, вона не означає, що підприємство не повинне оплатити працівникові усі відпрацьовані години, що перевищують 120 годин на рік.

Перерви для відпочинку

Відповідно до частини першої статті 66 КЗпП працівникам надається перерва для відпочинку і харчування тривалістю не більше ніж 2 год. Перерву не включають до робочого часу, її надають, як правило, за 4 години після початку роботи.

Час початку і закінчення перерви встановлюють у правилах внутрішнього трудового розпорядку. Працівники використовують час перерви на свій розсуд. На цей час вони можуть залишати місце роботи.

На тих роботах, де через умови виробництва перерву встановити не можна, працівникові слід забезпечити можливість для приймання їжі протягом робочого часу. Перелік таких робіт, порядок і місце приймання їжі встановлює керівник підприємства за погодженням із профспілкою. Оплату праці в такому разі провадять за весь час, фактично відпрацьований за графіком роботи (змінності).

В окремих випадках тривалість щоденного (міжзмінного) відпочинку може бути скорочена, але не менше як 12 годин на добу. На умовах, визначених колективним договором, невикористані години щоденного (міжзмінного) відпочинку підсумовують, і згодом їх можуть надати як додаткові вільні від роботи дні протягом облікового періоду (п. 8 Методрекомендацій).

Стаття 61 КЗпП, що передбачає запровадження підсумованого обліку робочого часу, містить застереження щодо дотримання лише вимог статей 50, 51 КЗпП і не вимагає дотримуватися вимог статей 59 та 70 КЗпП стосовно тривалості щоденного (міжзмінного) відпочинку працівників.

Тому в разі запровадження підсумованого обліку робочого часу тривалість щоденного (міжзмінного) відпочинку і щотижневого безперервного відпочинку може бути скорочена.

Обліковий період

Окрім тривалості робочого часу за зміну, в колективному договорі обумовлюють тривалість облікового періоду.

Обліковим періодом для обліку робочого часу за умов підсумованого обліку робочого часу, як правило, є місяць. В окремих випадках застосовують інші облікові періоди — декаду (10 календарних днів місяця), квартал, півріччя, рік тощо.

В обліковому періоді враховують:

• робочий час;
• години роботи у вихідні та святкові дні;
• години відпочинку.

Відповідно до пункту 12 Методрекомендацій норму робочого часу за обліковий період визначають за календарем із розрахунку шестиденного робочого тижня, семигодинного робочого дня (чи скороченого робочого дня) з урахуванням скороченого робочого часу напередодні вихідних днів (до 5 год.) і напередодні святкових і неробочих днів (на 1 год.).

Окрім того, в порядку, встановленому у колективному договорі, норму робочого часу за обліковий період можуть визначати за графіком п’ятиденного робочого тижня. З огляду на те що при п’ятиденному робочому тижні КЗпП не передбачає встановлення конкретної тривалості щоденної роботи, норму робочого часу за обліковий період визначають шляхом множення часу тривалості робочого дня на кількість робочих днів за календарем п’ятиденного робочого тижня, що припадають на цей період, із рівною тривалістю кожного робочого дня, з урахуванням її скорочення напередодні святкових і неробочих днів, та вихідними днями у суботу й неділю.

Варто наголосити, що щоденна або щотижнева тривалість робочого часу, встановлена графіком роботи (змінності), може змінюватися протягом облікового періоду, але загальна сума годин роботи за обліковий період має дорівнювати нормі робочого часу в обліковому періоді.

Облік роботи працівників при підсумованому обліку робочого часу

Облік робочого часу кожного працівника проводять наростаючим підсумком з початку встановленого облікового періоду.

Окремої форми для ведення обліку підсумованого робочого часу законодавство не передбачає. Тому користуються типовою формою № П-­5 «Табель обліку використання робочого часу» (далі — Табель), затвердженою наказом Держкомстату «Про затвердження типових форм первинної облікової документації зі статистики праці» від 05.12.2008 № 489.

У Табелі роблять позначки про фактично відпрацьований час, роботу в надурочний час, причини неявок на роботу. Підставою для цього є належно оформлені підтвердні документи. Наприклад, на підставі листка непрацездатності у Табелі зазначають дні, в які працівник хворів.

За допомогою затвердженого графіка роботи (змінності) за обліковий період і Табеля можна обчислити кількість надурочних годин і годин, відпрацьованих у вихідні дні або додаткові за графіком дні відпочинку (скажімо, в разі тимчасової відсутності працівників в інших змінах), і, відповідно, правильно нарахувати таким працівникам заробітну плату.

Визначення надурочних годин за підсумованого обліку

У разі підсумованого обліку робочого часу час, відпрацьований понад норму робочого часу за обліковий період, є надурочним. Загальну кількість надурочних годин за обліковий період визначають як різницю між фактично відпрацьованим часом згідно з Табелем та нормою тривалості робочого часу за цей період (п. 12 Методрекомендацій). Кількість додаткових вільних від роботи днів визначають шляхом ділення часу, відпрацьованого понад норму тривалості робочого часу, на нормальну тривалість робочого часу.

Під час підрахунку нормальної кількості робочих годин облікового періоду виключають дні, які за графіком або розпорядком роботи припадають на час, упродовж якого працівник згідно із законодавством був звільнений від виконання своїх трудових обов’язків (відпустка, виконання державних або громадських обов’язків, тимчасова непрацездатність тощо).

Працівник, який перебуває у відпустці (або хворіє), звільняється від виконання роботи (трудових обов’язків), тому цей час не потрібно включати до робочого часу. На підставі наказу про надання щорічної основної відпустки у Табелі проставляють позначку «в» за кожен календарний день відпустки.

Отже, щоб визначити кількість надурочних годин за обліковий період, слід від фактично відпрацьованого працівником часу відняти норму тривалості робочого часу, яку він має відпрацювати. Нормальну тривалість робочого часу визначають, віднявши від норми тривалості робочого часу в обліковому періоді, розрахованої за графіком шестиденного чи п’ятиденного робочого тижня, час, упродовж якого працівник перебував у відпустці, хворів, чи інший час, коли він не працював згідно із законодавством.

Оплата надурочних годин за підсумованого обліку робочого часу

Надурочні години оплачують згідно зі статтею 106 КЗпП (п. 10 Методрекомендацій), яка встановлює, що компенсація надурочних робіт шляхом надання відгулу не допускається.

Отже, роботу працівника у надурочний час оплачують так:

• за погодинною системою оплати праці — у подвійному розмірі годинної ставки;
• за відрядною системою оплати праці — за всі відпрацьовані надурочні години виплачують доплату в розмірі 100% тарифної ставки працівника відповідної кваліфікації, оплата праці якого здійснюється за погодинною системою.

Оплата за всі години надурочної роботи провадиться наприкінці облікового періоду.

Варто зазначити: робота понад норму робочого часу, передбачену графіком роботи (змінності), в окремі дні, тижні, місяці облікового періоду, якщо норму робочого часу за обліковий період дотримано, не є надурочною. Роботу понад норму робочого часу, що виникає в окремі дні, в такому разі можна компенсувати додатковими днями відпочинку або відповідним зменшенням тривалості роботи в інші дні облікового періоду.

Роботу працівника у святкові та неробочі дні (ст. 73 КЗпП) за графіком роботи (змінності) включають до норми робочого часу за обліковий період, встановленої на підприємстві. І лише години роботи, що перевищують цю норму, вважають надурочними й оплачують у подвійному розмірі.

Тому, обчислюючи надурочні години, роботу у святкові та неробочі дні, виконану понад встановлену на підприємстві норму робочого часу, за обліковий період не враховують, оскільки її вже оплачено у подвійному розмірі (п. 11 Методрекомендацій).

ПРИКЛАД . Працівник відпрацював 40 годин у святкові та неробочі дні понад норму робочого часу за обліковий період. Години такої роботи не є надурочними, оскільки їх враховують під час обчислення норми робочого часу за обліковий період і, відповідно, оплачують у загальному порядку.

Аби правильно розрахувати працівникові надурочні години за умов підсумованого обліку робочого часу, звернімося до робочої ситуації.

ПРИКЛАД. Оператор котельні працює на умовах підсумованого обліку робочого часу. Обліковий період — місяць. У лютому він відпрацював 167 год. Норма тривалості робочого часу в лютому 2016 року становила 168 год. (за графіком п’ятиденного робочого тижня з вихідними днями в суботу і неділю з 8­годинною тривалістю щоденної роботи при 40­годинному робочому тижні). Працівник із 01.02.2016 по 04.02.2016 не працював у зв’язку із тимчасовою непрацездатністю. Тобто 32 год. (4 р. дн. × 8 год.). Як правильно розрахувати працівникові надурочні години?

Нормальна тривалість робочого часу, яку має відпрацювати працівник у лютому, становить 136 год. (168 год. – 32 год.).

Якщо оператор відпрацював у лютому 167 год., то з них кількість надурочних годин — 31 год. (167 год. – 136 год.).

Насамкінець зауважимо, що законодавство про працю наразі не вимагає встановлювати єдину норму тривалості робочого часу на місяць чи рік. Ця норма може різнитися залежно від того, який робочий тиждень встановлено на підприємстві (п’ятиденний чи шестиденний), яка тривалість щоденної роботи, коли встановлені вихідні дні.

Тому підприємство самостійно вирішує, яку норму тривалості робочого часу встановлювати на рік, аби лише було дотримано вимог статей 50­53, 67 і 73 КЗпП. Під час обчислення норми тривалості робочого часу на рік підприємство може зважати, як на рекомендацію, на листи Мінсоцполітики про норми робочого часу.