День звільнення є останнім робочим днем. Це випливає як з норм Кодексу законів про працю України (далі — КЗпП), так і зазначається у пункті 11 постанови Пленуму Верховного Суду «Про практику розгляду судами трудових спорів» від 06.11.1992 № 9.
Тому день звільнення не може бути першим робочим днем на іншому місці роботи.
Запис про звільнення у трудовій книжці працівника провадиться з додержанням таких правил:
- у графі 1 ставиться порядковий номер запису;
- у графі 2 — дата звільнення;
- у графі 3 — причина звільнення;
- у графі 4 зазначається, на підставі чого внесено запис, — наказ (розпорядження), його дата і номер (п. 2.27 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Мінпраці, Мін’юсту, Мінсоцзахисту від 29.07.1993 № 58).
Отже, якщо наказ про звільнення виданий 17.01.2018, а в графі 2 трудової книжки стоїть дата 18.01.2018, це означає, що роботодавець 17 січня видав наказ про звільнення працівника 18 січня. За таких умов 18 січня (день звільнення) є останнім робочим днем і працівник може бути прийнятий на роботу з 19 січня.
Інша ситуація, якщо наказ про звільнення видано 17 січня, звільнення відбувається у цей же день, однак роботодавець всупереч вимогам, визначеним статтею 47 КЗпП, вніс запис про звільнення до трудової книжки працівника і видав її лише наступного дня. За таких умов працівника може бути прийнято на нове місце роботи з 18 січня, якщо до початку роботи будуть виконані умови, встановлені статтею 24 КЗпП:
- працівник надав трудову книжку;
- з працівником укладений трудовий договір, оформлений наказом чи розпорядженням роботодавця;
- про прийняття працівника на роботу повідомлений центральний орган виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування ЄСВ.
Стаття підготовлена за матеріалами журналу "Кадровик-01"
